ФОТО: «Продайте ліцензію на відстріл бізона!»

Більш як на половині території України домінує степовий ландшафт.
Сьогодні, коли розораність українського степу сягає 80%, надзвичайно актуальним є збереження та відтворення його природних ландшафтів на заповідних територіях.
Так склалося, що усі степові заповідники нашої держави зосереджені на Лівобережжі.
І лише єдиний -- на Правому березі від Дніпра.
Це заповідник «Єланецький степ», який розташований у Єланецькому та Новоодеському районах Миколаївської області, який займає площу у 1675,7 гектарів.

Весняне пробудження степу

Близько 60 кілометрів відділяє урбанізований обласний центр від осередку дикого цілинного степу.
Місця, яке не розорювалося віками і тому змогло зберегти свою первозданність.
Дорога до заповідника пролягає через село Калинівка, а за селом вона просто зникає.
Починається 12 кілометрів бездоріжжя, з вибоїнами та багнюкою.

Наша машина декілька разів застрягає у вологому грунті, її заносить на своєрідних природних віражах.

- Дивіться! -- показує директор заповідника Сергій Драмарецький, -- косулі.
На жаль, сьогодні їх дуже мало залишилося.
Ми нарахували лише сім. Хоча ще п’ять років тому було 28.
Просто не встигаємо за браконьєрами.
Таку техніку та знаряддя, як у них, лише в кіно бачили.

Пагорбами та балками стрибають чотири стрункі красуні косулі.
Для міського жителя з «зоопарковим» світоглядом - екзотика!
За мить невеличка зграя зникає - подалі від людського ока.

Степ навесні особливо привабливий.
На дні балок ще лежить сніг, а на зігрітих сонцем схилах квітне шафран, тремтять на вітрі первоцвіти.
Ще трохи, і на тлі вигорілих трав з’являться горицвіти та сивувато-лілові квіти загадкової сон-трави.
А зовсім скоро, у травні, Єланецький степ вкриється шовковим килимом срібної ковили, яка росте виключно у цілинному степу.
Окремі її види сягають півметрової висоти.

У заповіднику зареєстровано 827 видів рослин, серед яких є регіонально-рідкісні та ендемічні.
До Червоної книги України занесені 25 видів, а п’ять видів рослин, поширених у заповіднику, знаходяться у Європейському червоному переліку.

З особистої справи бізону

А подорож продовжується. Нарешті, дістаємося до своєрідного оглядового майданчику.
З вищої точки заповіднику зручно оглядати і степ, і балки, і березовий гайок, і величезний вольєр з бізонами.
Справжні, чистокровні, американські, щоправда, привезені свого часу з Асканії-Нова.
Тварини розміром в пристойний «джип» мирно щипають травичку.
Питаю у директора: «А ближче підійти можна?».

Відповідає: «Можна, але не варто».

І відразу ж ділиться цікавим епізодом з життя.

- Якось готували до друку книжку «Заповідна Україна», - розповідає Сергій Вікторович.
- Приїхав до нас київський фотограф з «крутою» камерою та сміливим блиском в очах. І так, і сяк фотографував тих бізонів. Але, як і ви, попросився підійти ближче.
Підвели його на більш-менш безпечну відстань.
А він все не вгамується.
Каже: «Зробіть так, щоби бізони побігали». Відповідаю: я зроблю, але тоді нам з тобою не втекти. У них швидкість 60 кілометрів за годину.
Причому, так бігти вони можуть дуже тривалий час.

І я вже не надто наполягала на близькому спілкуванні з вражаючими тваринами.

- Насправді, - продовжує Сергій Драмарецький, - з бізонами проблем небагато.
Вони спокійно реагують на людей, якщо не робити різких рухів. Їжі їм вистачає. Хіба що у суворі зими підгодовуємо, а у спекотне літо обладнуємо поїлки.
Взагалі це дуже мудрі і хитрі тварини. У них чітка ієрархія, як буває зазвичай у соціальних тварин.
Останнім часом до заповідника занадилися вовки.
Вони роблять велику шкоду, але полювання на них заборонено.
Лише за один період вовки знищили 12 муфлонів. А кмітливі бізони по-своєму захищаються від вовків.
Стають у коло, молодь ховають усередині, і до них практично не можна дістатися.

До речі, єланецьке стадо бізонів - єдине в Україні, яке зберегло чисту породу.
Зараз навіть в Асканії-Нові та інших місцях, де знаходяться бізони, «чистокровок» немає, в основному, суміш зубра та бізона. А золотий натуральний бізон прикрашає герб Єланецького району. З 2008-го року кількість бізонів зросла тут удвічі, сьогодні їх нараховується 16 особин.

- Але чого нам це коштує! Щойно побачили вагітну самку, намагаємося її вберегти від свавілля самця. Вся охорона бігає, відганяє бика, - зізнається С. Драмарецький.
- Хоча насправді так не можна. Вони ж не в зоопарку живуть, а в умовах напівдикого утримання.

З приводу втручання у життя бізонів існує багато суперечок серед вчених. Наприклад, є проблема боротьби з паразитами на тілі тварин.
З одного боку, якщо бізонів розводити для екзотики, слід, безумовно, застосовувати необхідні біотехнічні заходи.
Але якщо їм дозволити жити повноцінним нормальним життям, тварини самі мають справлятися з недугами.
І це насправді буде нормальний природний відбір, природна регуляція якості та чисельності потомства.

- Якщо тварина пристосувалася до протистояння паразитам, у неї і потомство буде пристосоване, - переконаний директор заповідника.
- Врешті решт, паразити - це їжа для комах, що також мешкають в степу. Це комплекс. Якщо ми з нього щось висмикнемо, піде ланцюгова реакція.
Щось десь порушиться. І невідомо, до чого воно може призвести.

За людськими мірками, бізон - натуральний самець.
По-перше, незважаючи на «сивину в бороду», утримує справжній гарем.
Він - єдиний «чоловік» на 15 телиць.
По-друге, не терпить конкурентів.
Уявіть собі, позаторік розтерзав буквально навпіл кулана, такого собі маленького туркменського коника, який роками жив у бізоновому стаді.
Приревнував. По-третє, не терпить конкурентів навіть серед родичів.

Виявляється, надто складно вберегти життя маленькому телятку чоловічої статі.
Якщо мати встигла відвести синочка подалі від батька, нащадок залишиться живий.
Якщо ні, теля приречене. В той же час самочкам нічого не загрожує, "батько" вбиває лише конкурентів чоловічої статі.
До речі, нинішній єланецький бізон таки «дозволив» залишити в стаді юного самця.
Можливо, відчуває свою старість.

Кілька років тому обласна влада раптом замислилася, а чи варто утримувати бізонів?
Справа полягала в тому, що настав час ремонтувати огорожу і виділити на це кошти.
Тоді багато хто пропонував продати бізонів.
Навіщо зайвий клопіт? Втім, заповідник своїх тварин відстояв.
Огорожу відремонтували власними силами.

А ще один випадок, про який розповів Сергій Вікторович, просто приголомшив.

- Приходить якось до мене жінка, - розповідає директор, - Говорить - з Миколаєва.
Ніби-то син працює в міністерстві і попросив дізнатися, як купити ліцензію на відстріл бізонів. Я в шоці, але, не кліпнувши оком, відповідаю: навіщо ви так далеко їхали, зайшли б до Миколаївського зоопарку, там би і стріляли, кого б хотіли. Жінка обурилася.
А мені стало просто прикро: невже сьогодні люди вважають, що абсолютно все продається за гроші, нехай і за великі гроші? Невже сучасні багатії настільки примітивні і дикі, що не розуміють сутність заповіднику?

А хіба ні? Вони навіть більш дикі, ніж ті бізони...

На 38-ій паралелі


Бізонів та інших тварин (сайгаків, ланей, муфлонів, куланів) завезли до Єланецького району з Асканії-Нова на початку 80-х.
Тоді з ініціативи директора радгоспу «Правда» Валентина Івановича Садовського урочище «Роза» було виведено з господарського використання. Ініціатива сміливого керівника викликала чимало суперечок. Але саме завдяки їй вчені звернули увагу на природну цінність цієї ділянки.
Місце ділянки - 38-ма паралель Землі.

А у серпні 1990-го місцевий лісгосп розпочав орати ділянку цілинного степу. Беззаконня тоді зупинили випадково.
До заказника завітала група Миколаївського педінституту та Інституту зоології Академії наук України і вдарили на сполох. Робота по створенню природного заповідника була завершена лише у 1996-му році.
Указом Президента України Л.Кучми «Єланецький степ» став природним заповідником.

Як згадує один з ініціаторів створення заповідника Заслужений природоохоронець України Олег Деркач, справа була не з легких. В країні щойно зароджувався екологічний рух. Надто важливо було довести всім - і владі, і громадськості, що Україна здатна мати власний заповідний фонд, вона має на це всі права та можливості.
Тоді вчені Олександр Шаповалов, Сергій Таращук та Олег Деркач доводили необхідність зберегти степ від розорювання.
Їм вдалося. Вони були першими.
На цій 38-й паралелі вони досягли свого: степу дали спокій.
Тепер наша справа зберегти його незайманість, унікальність, самобутність.

Фото з архіву директора заповідника Олександра Драмарецького:




Автор: Олена Івашко, http://mukola.net





Если Вы увидели какую-либо неточность в материале - свяжитесь с нами!
Эту и другие темы можно обсудить на форуме

 (голосов: 1)

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:
  • Тотальное поражение оппозиции
  • С новым законом и старыми врагами
  • Как вылечить Верховную Раду. Простые рецепты прозрачности
  • Мазурок і Макар із цінниками
  • Кто зарабатывает на Евро-2012. Признание генподрядчика "Олимпийского"

#1 написал: кто хозяин на нашей земле?! (5 апреля 2013 14:40)
А чему удивляться? А с какой целью передали карманным частным структурам на десятки лет в аренду тысячи гектаров угодий Николаевщины - чтобы проводить там царские охоты, расстреливая фазанов, кабанчиков, муфлонов, выращенных для этих целей, в том числе и за государственные деньги лесхозов. Власть у тех, кто имеет деньги, а теперь еще и земли (пусть даже переданным в пользование на 15, 25, 45 лет! - в стране многое может измениться за это время, мы наблюдаем все 20 лет после развала страны, где земля принадлежала действительно народу. И такого беспредела жившим в то совковое время даже не могло присниться).

Добавление комментария
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Введите код: